Всеукраїнський фан-Клуб Lacetti(Gentra)- та Cruze- водіїв

Lacetti.com.ua IPB

Здравствуйте, гость ( Вход | Регистрация )

 
Ответить в данную темуНачать новую тему
> Київ - столиця України
sandorrr
сообщение 9.7.2018, 0:53
Сообщение #1


Старожил Клуба


Группа: Активные пользователи
Сообщений: 10 618
Регистрация: 27.10.2010
Из: Донецкая область (УКРАИНА)
Реальное имя: Александр

Мой автомобиль:лачик 1,8



Щановні пані та панове! Київ - це столиця нашої з Вами України!
Прикрепленное изображение

Це - гімн України




Украї́на (МФА: [ʊkrɐˈjɪn̪ɐ] ( прослухати)) — держава, розташована в Центрально-Східній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Площа становить 603 628 км². Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у Європі[5], друга на європейському континенті, якщо враховувати Росію. Межує з Білоруссю на півночі, Польщею, Словаччиною та Угорщиною — на заході, Румунією та Молдовою — на південному заході, Росією на сході і північному сході. На півдні і південному сході омивається Чорним і Азовським морями.

На сучасній території України відомі поселення багатьох археологічних культур, починаючи з доби палеоліту — мустьєрської, гребениківської, кукрецької, трипільської, середньостогівської, ямної, бойових сокир, чорноліської тощо. В античні часи на території України виникли державні утворення скіфів, давньогрецьких колоністів, готів, але відправним пунктом української слов'янської державності й культури вважається Київська Русь 9—13 століття[6]. Після монгольської навали її спадкоємцем стало Руське королівство 13—14 століття[6], і з смертю останнього повновладного правителя якої, влада була передана литовському князю Любарту Гедиміновичу. Проте агресія з боку польського короля призвела до війни за галицько-волинську спадщину, наслідком якої стали включення до складу Литви Волині, а згодом і інших руських земель, що призвело становлення її вже як Великого князівства Литовського, Руського, Жематійського. Галицькі землі були включені до складу Королівства Польського. Остаточно конфлікт закінчився підписанням у 1569 році Люблінської унії за якою решта руських земель відійшли короні, а саме Королівство Польське з Великим князівством Литовським утворили федеративну державу — Річ Посполиту.

Формування новітньої української нації активізувалося під час визвольної війни 1648–1657 років під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої[6][7]. Результатом війни стало утворення в Подніпров'ї козацької держави. Через міжусобиці вона після 1667 р. опинилася розділеною між Річчю Посполитою та Московським царством. У 18 столітті, після приєднання до Російської імперії більшості українських земель, місцева автономія була поступово ліквідована царським урядом.

Під час української революції початку 20 століття на території України постало декілька національних держав: Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західноукраїнська Народна Республіка, Кубанська Народна Республіка[8] та інші. Але внаслідок поразки визвольних змагань 1917—1921 років і низки воєн ці держави були захоплені сусідами: Радянською Росією, Польською республікою, Королівством Румунія і Чехословацькою республікою. На російській території була створена більшовицька Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), яка 1922 року увійшла до складу Радянського Союзу. Під час Другої світової війни до УРСР були приєднані Західна Україна та Буджак, після війни — Закарпаття, а 1954 року — Крим. Сучасна держава Україна утворилася внаслідок розпаду Радянського Союзу і проголошення нею незалежності 24 серпня 1991, що було скріплено результатом всенародного волевиявлення 1 грудня 1991 року. Революція гідності, що відбулася взимку 2013-14 років, призвела до відсторонення президента Януковича та створення нового уряду. Ці події стали передумовою збройної агресії Росії, складовими якої є анексія Криму та розв'язана РФ війна на сході держави.

Україна — унітарна держава. Вона складається з 24 областей, Автономної Республіки Крим і двох міст зі спеціальним статусом: Київ — столиця та найбільше місто, і Севастополь. Україна є парламентсько-президентською республікою. Найвищим органом державної влади є Верховна Рада України, а главою держави — Президент України.

За чисельністю населення Україна посідає восьме місце у Європі. За даними останнього перепису населення, що відбувся у 2001 році, в Україні проживає понад 48,4 млн осіб. З них 77,8 % становлять українці, 17,3 % — росіяни. Частка міського населення становить 67,2 %. Офіційною мовою в Україні є українська. Внаслідок кількасотлітнього зросійщення у східних і південних областях поширена російська мова.[9] Більшість населення належить до християн візантійського обряду — православних і греко-католиків. Серед інших конфесій представлені: римо-католицизм, протестантизм, іслам.

Україна — промислово-аграрна країна з переважанням продукування сировини. Вона є одним з провідних експортерів деяких видів сільськогосподарської продукції й продовольства, «житницею Європи». Народно-господарський комплекс країни включає такі види промисловості, як видобування корисних копалин (вугілля, нафта і газ, залізна і марганцева руда), деякі галузі машинобудування, чорна та кольорова металургія, Україна є потужним виробником електроенергії. Налагоджено виробництво ракет-носіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником зброї — танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

Україна є одним із членів-засновників Організації Об'єднаних Націй[10], а також членом понад сорока міжнародних організацій, зокрема ОБСЄ (1992), МВФ (1992), МБРР (1992), СОТ (2008), Ради Європи (1995)
Слов'янське слово «Україна» вперше згадується у Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 роком[11]. Ним окреслювали терени Переяславського князівства, що входило до історичного ядра Русі поруч з Київським і Чернігівським князівствами. Це слово також зустрічається у руських літописах під 1189, 1213, 1280 і 1282 роками[11], позначаючи Галичину, Західну Волинь, Холмщину і Підляшшя. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII століття «Україною» у широкому значенні називали руські землі Галичини, Волині, Київщини, Поділля і Брацлавщини, а у вузькому — територію середнього Подніпров'я.[12] Таке ж двояке значення цього слова зберігалося і з середини XVII століття, після постання руської держави Війська Запорозького.[13]

У зв'язку з входженням Гетьманщини до складу Московії, а згодом і Російської імперії, слово «Україна» закріпилося за регіоном Подніпров'я, виступаючи синонімом слова «Малоросія»; ним також позначали Слобожанщину, заселену вихідцями з цього регіону. У другій половині XIX століття — початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»[12]. 1917 року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві, — Українська Народна Республіка.

Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої притримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» або «край», тобто «у» означає «рідний», «свій». Таким чином «україна» — антонім слова «чужина».[14]. Згідно з однією з інших теорій, що сформувалася під впливом польської і російської історіографії, воно означає «околицю» (рос. окраину) або «прикордоння».

У попередніх століттях для позначення території України вживали слова «Скіфія», «Сарматія», «Русь», «Рутенія», «Росія», «Малоросія», «Військо Запорозьке», «Гетьманщина» тощо.
Україна розташована в південно-східній частині Європи[15]. Вона має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході та з Росією на сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Морські кордони вона має з Румунією та Росією.

Загальна площа України становить 603 628 км², вона становить 5,7 % території Європи і 0,44 % території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після Росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить в Європі). Площа виняткової економічної зони України становить 72658 км². Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2 — UA[16]. Територія України витягнута з заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52°20′ та 44°23′ північної широти і 22°5′ і 41°15′ східної довготи.

Крайній північний пункт — село Грем'яч (урочище Петрівське) Чернігівської області.
Крайній південний пункт — смт Форос Автономної Республіки Крим.
Крайній західний пункт — село Соломоново Закарпатської області.
Крайній східний пункт — село Рання Зоря Луганської області.
Географічний центр України міститься на північній околиці села Мар'янівка (Шполянський район) Черкаської області.[17]
Згідно з однією із методик вимірювання[18] географічний центр Європи розташований на території України, неподалік міста Рахова Закарпатської області.
Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Чорноморськ, Херсон, Севастополь, азовськими — Маріуполь, Бердянськ, Керч. Загальна протяжність кордонів 6993 км (із них сухопутних 5638 км). Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (Чорним морем — 1056,5 км; Азовським морем — 249,5 км; Керченською протокою — 49 км).
У рельєфі України переважають рівнини (95 % від усієї площі), що належать до південно-західної окраїни Східноєвропейської рівнини. Вони поєднують Поліську, Придніпровську і Причорноморську низовини, що займають 70 % поверхні України, а також Волинську, Подільську, Придніпровську, Донецьку та інші височини. Пересічна абсолютна висота рівнин становить 175 м. В Україні знаходиться найвища точка Східноєвропейської рівнини — гора Берда, висотою 515 м над рівнем моря.

Гірські масиви в Україні представлені частиною Карпатських гір — Українськими Карпатами, де розташована найвища вершина України — гора Говерла (2061 м над рівнем моря), та Кримськими горами, найвищою вершиною яких є гора Роман-Кош (1545 м).

Сейсмічність України проявляється в західних, південно-західних і в південних районах, які розташовані поблизу потужного Середземноморсько-Альпійсько-Трансазійського сейсмогенного поясу планети, і де виділяються два основні сейсмічні регіони: Карпатський і Кримсько-Чорноморський. Значна частина території піддається впливам власних (місцевих) землетрусів та сильних підкорових землетрусів зони Вранча (Румунія).[19][20]
Територія України лежить переважно у помірно континентальній області помірного кліматичного поясу із зростанням континентальності з північного заходу на південний схід. Південний берег Криму виділяється в окремий регіон субтропічного середземноморського клімату. В Українських Карпатах і Кримських горах висота місцевості та експозиція схилів зумовлюють вертикальну зональність клімату.[21]

Середньорічна температура повітря в Україні коливається від +11 °C… +13 °C на півдні до +5 °C… +7 °C на півночі. Пересічна середня температура найхолоднішого місяця (січня) змінюється від −7 °C… −8 °C на північному сході до 0 °C у степовому Криму і +2 °C… +4 °C на Південному узбережжі Криму. У найтеплішому місяці (липні) середньомісячна температура змінюється від +17 °C… +19 °C на півночі та північному заході країни до +22 °C… +23 °C у південних районах і +25 °C — на Південному узбережжі Криму.[21]

Найнижча температура повітря на території України зафіксована 8 січня 1935 р. у Луганську. У результаті вторгнення повітряних течій з Арктики температура знизилася тут до −42 °C.[22]

Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їх зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в Українських Карпатах — 1500 мм (полонина Плай — 1663 мм) і Кримських горах (1000—1200 мм), найменші — на причорноморському узбережжі та на Присивашші (від 450—400 до 300 мм). На переважній частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650—600 мм на заході до 450—400 мм на півдні й південному сході. Основна їх маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Взимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території країни; висота снігового покриву — 10-30 см, а в горах досягає 40 см.
На території України протікає 63 119 річок і струмків загальною довжиною понад 206 тис. км, з них довжиною 10 км і більше — 3302[23]. Більшість річок належить до басейну Чорного і Азовського морів і лише з 2-х % території води мають стік до Балтійського басейну (Сян і Західний Буг з їхніми притоками). Головні річки — Дніпро, Сіверський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай.

Озер в країні близько 20 тис., з них лише 43 мають площу 10 км² і більше[24]. Найбільше озеро Українського Полісся — Світязь має площу 27,5 км². Більшу площу мають солонуваті озера лиманного походження — придунайські (Ялпуг — 149 км²), причорноморські (штучно опріснений Кундук (Сасик) — 204,8 км²), кримські (солоне озеро Сасик-Сиваш — 71 км²). В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків[24]. Найбільші водосховища — на Дніпрі (Кременчуцьке, Каховське, Київське, Канівське). Найбільший лиман — Дністровський — 360 км². Найсолонішим є Куяльницький лиман — 157—227 ‰
У межах України за спільністю морфоструктурних рис виділяють два класи ландшафтних комплексів — рівнинний, що займає понад 93 % території, і гірський. Основні риси ландшафтної структури країни визначаються її розташуванням переважно в помірному поясі. Лише на Південному узбережжі Криму зустрічаються елементи субтропічних ландшафтів середземноморського типу.


Регіональний ландшафтний парк Зуївський
Територія України займає південно-західну частину Східноєвропейської фізико-географічної країни з чітко вираженою біокліматичною і ландшафтною широтною зональністю, частини Карпатської і Кримської гірських фізико-географічних країн. Рівнинні ландшафти України представлені чотирма зональними типами (природними зонами)[25],[24]:

Зона мішаних хвойно-широколистяних лісів, що представлена одним краєм — Поліським, який за рельєфом займає низовинну полігенну обводнену рівнину, утворену піщаними і супіщаними відкладами з переважанням дерново-підзолистих та болотних ґрунтів;
Зона широколистяних лісів представлена одним краєм — Західно-Українським, фон якого створюють опільські ландшафти Волинської, Хотинської і частини Подільської височин (Гологори, Опілля, Товтри), а також Розточчя і ландшафти Малого Полісся з густою, глибоко врізаною річковою сіткою, опідзоленими чорноземами та сірими лісовими ґрунтами.
Лісостепова зона, що представлена Дністровсько-Дніпровським, Лівобережно-Дніпровським та Середньоруським краями, де в однакових кліматичних умовах поєднуються різноманітні ландшафти височин (південно-східної та східної частин Подільської, Придніпровської, відрогів Середньоруської) і Придніпровської низовини; тут сформувалися ландшафти широколистянолісові із сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами, власне лісостепові з чорноземами опідзоленими і реградованими, лучно-степові із чорноземами типовими;
Степова зона, що поділяється на три підзони — північно-, середньо- і південностепову (сухостепову); займає південні відроги височин і Причорноморську, Північно-Кримську, Приазовську низовини, на яких сформувалися чорноземи звичайні та південні, а також темно-каштанові та каштанові солонцюваті ґрунти.
У гірських ландшафтах панують два типи — лісово-лучні з полонинами в Українських Карпатах і лісово-лучні з яйлами в Кримських горах.
Україна входить до числа провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню земної кори процесів, обумовило широкий діапазон корисних копалин, що становлять мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4 % земної суші і де проживає 0,8 % населення планети, має у своїх надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу.

В Україні розвідано 20 тис. родовищ та проявів 111 видів корисних копалин[26] (за даними УНІАН — 200 видів корисних копалин, 120 з яких використовує людство нині). З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів. Найбільше економічне значення мають кам'яне вугілля, нафта і газ, залізні і марганцеві руди, самородна сірка, кам'яна і калійна солі, нерудні будівельні матеріали, мінеральні води. Їхні родовища є в різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає РФ, США, Велику Британію, Францію, ФРН, Канаду та інші країни. Зокрема, за запасами і видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна наприкінці XX ст. займала провідне місце серед країн СНД, Європи і світу.[27]
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет[71], що поклало початок конфронтації між урядами СРСР і УРСР. 19 серпня 1991 року в Москві комуністи-консерватори здійснили невдалу спробу державного перевороту, аби відновити владу партії. Після провалу путчистів, 24 серпня 1991 року, Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України[72]. Цей акт підтримало 90,32 % українців на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Це ознаменувало появу незалежної держави Україна. Того ж дня відбулися перші президентські вибори, на яких переміг голова Верховної Ради України, у 1988–1990 роках — завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, Леонід Кравчук. 8 грудня у Біловезькій пущі і 21 грудня в Алма-Аті лідери України, Білорусі та Росії підтвердили розвал СРСР і утворили Співдружність незалежних держав (СНД)[73].

Україна спочатку розглядалася як республіка зі сприятливими економічними умовами, тим не менш, країна пережила глибший економічний спад, ніж деякі з інших колишніх радянських республік. Під час рецесії Україна втратила 60 % свого ВВП з 1991 року по 1999 рік[74][75] і постраждала від п'ятизначних темпів інфляції.[76] Невдоволені економічними умовами, а також кількістю злочинів і рівнем корупції, українці протестували і влаштовували страйки.

У 1996 році була ухвалена Конституція України, що сприяло стабілізації політичної системи і в той же час зосереджувало більшість владних повноважень в руках тодішнього президента Леоніда Кучми. У вересні того ж року було проведено грошову реформу і введено нову валюту — гривню. Українська економіка стабілізувалася до кінця 1990-х років, а з 2000 року почало відбуватись її зростання, в середньому на 7 % щорічно.


Протестувальники на Майдані Незалежності в перший день Помаранчевої революції
У 2004 році другий тур президентських виборів відбувся з масовими системними фальсифікаціями[77] на користь провладного кандидата Віктора Януковича. Це призвело до початку всеукраїнської акції протесту, що отримала назву «Помаранчева революція». Верховний суд України скасував рішення ЦВК про перемогу на виборах Віктора Януковича і призначив переголосування, за результатами якого президентом було обрано Віктора Ющенка.

Докладніше: Справа «Ющенко проти ЦВК» (2004)
Янукович повернувся до влади у 2006 році, коли він став прем'єр-міністром під час «Антикризової коаліції»[78], що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні 2007 року[79]. В 2010 році Янукович був обраний президентом[80] та сформував новий уряд на чолі з Миколою Азаровим. 21 квітня Віктор Янукович підписав угоду із президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі до 2042 року. 11 жовтня 2011 року Печерський суд міста Києва засудив колишнього прем'єр-міністра України і основного суперника Януковича на президентських виборах, Юлію Тимошенко до семи років ув'язнення.


Барикади Євромайдану 18 лютого 2014
Невдоволення правлінням Януковича вилилося протягом 2010—2013 років у численні акції протесту, зокрема «Податковий майдан», «Україна проти Януковича», протести у Врадіївці тощо, а 21 листопада 2013 відмова Кабінету міністрів від підписання угоди про асоціацію України з ЄС, запланованої попередньо на час саміту Східного партнерства спричинила до багатотисячних акцій протесту, котрі були проведені прихильниками ЄСу невдовзі до майбутніх президентських виборів, що отримали назву — Євромайдан та «Революція гідності»: після приєднання до протестуючих формувань котрі принципово виступили проти силового порушення громадянських прав українців. Силовий розгін протестувальників у Києві в ніч на 30 листопада спричинив вихід на вулиці 1 грудня сотень тисяч (за деякими підрахунками близько мільйона) протестувальників з вимогами відставки уряду Азарова і самого президента. Ескалація конфлікту досягла апогею 18—20 лютого 2014, коли внаслідок протистояння силовиків та протестувальників у центрі Києва загинуло більше сотні людей, півтори тисячі було поранено, сотні вважаються зниклими безвісти[81][82][83][84]. Результатом подій стало відсторонення 22 лютого Верховною Радою від виконання обов'язків Президента України Віктора Януковича та призначення дострокових президентських виборів на 25 травня 2014 року[85]. Виконувати обов'язки президента України Верховна Рада з 23.02.2014 тимчасово, до обрання Президента, доручила Олександру Турчинову (напередодні також був обраний Головою Верховної Ради України замість В.Рибака).[86].


Війна на сході України
Докладніше: Російська збройна агресія проти України (з 2014)
Докладніше: Війна на сході України
Скориставшись політичною кризою, російські спецслужби інспірували численні антидержавні виступи у містах Криму (з 23.02.2014), а незабаром — і всього Південного Сходу України. У Криму миттєво були створені так звані «загони самооборони» (як виявилось пізніше, складалися з завезених напередодні з Росії найманців[87]), які ініціювали захоплення державних установ, а також разом з російськими військовослужбовцями (які на той час були без відзнак на одязі та техніці) почали блокування військових частин ЗСУ на півострові. Під час сутичок загинула низка військовослужбовців ЗСУ і громадських проукраїнських активістів[88]. Також росіяни блокували кораблі ВМС України у Криму і суходільні в'їзди на півострів. 16 березня був проведений нелегітимний референдум, який на думку російської влади, узаконив захоплення української території.

Натхнені успіхом у Криму, російські керівники на чолі з президентом Путіним фактично проголосили всю Південно-Східну Україну російською територією[89] і вже з квітня розпочали тут втілювати аналогічний кримському сценарій.[90] На початку квітня були захоплені державні установи у Донецьку і Луганську, аналогічні спроби відбулися і в деяких інших містах, зокрема, у Харкові (07.04.2014) і Одесі (22.04.2014). А вже 12 квітня військовий загін російських бойовиків захопив м.Слов'янськ і Краматорськ. В.о. Президента О.Турчинов проголосив початок антитерористичної операції (АТО). На захоплених територіях проросійські терористи проголосили Донецьку (06.04.2014) та Луганську (27.04.2014) народні республіки, повністю контрольовані Москвою, яка організувала постачання сюди зброї, ПММ і бойовиків. Протягом травня-серпня 2014 р. Збройним силам України разом з добровольчими батальйонами вдалося звільнити значну територію від загарбників і майже оточити Донецьк. Проте, пряме вторгнення збройних сил Російської Федерації під Іловайськом[91][92], дозволило Кремлю врятувати «ДНР» та «ЛНР» та заморозити конфлікт.

Див. також: Мінська угода (2014)
Див. також: Мінська угода (2015)
Конституція України
Докладніше: Конституція України
Після проголошення Україною своєї незалежності 24 серпня 1991 року і прийняття нею своєї Конституції 28 червня 1996-го вона стала президентсько-парламентською республікою. Проте 8 грудня 2004 року, на прохання «політичної сили прем'єр-міністра Віктора Януковича», депутати ввели радикальні зміни до Конституції: за них проголосували 402 депутати, в тому числі Партія регіонів, Комуністична партія і Соціалістична партія. Україна стала парламентсько-президентською республікою.

Коли Янукович став президентом, він призначив нових суддів Конституційного суду, і 30 вересня 2010 року Конституційний суд прийняв рішення про скасування Конституції 2004 року і повернення до Конституції 1996 року (внаслідок чого політична система України обрала більш президентський вигляд).

21 лютого 2014 року відновлено дію Конституції 2004 року.

Президент України від 7 червня 2014 року Петро Олексійович Порошенко
Петро́ Олексі́йович Пороше́нко (нар. 26 вересня 1965, Болград, Одеська область) — український політик, державний діяч, п'ятий Президент України (з 7 червня 2014 року).

В минулому народний депутат III, IV, V та VII скликань, працював міністром закордонних справ (2009—2010), міністром економічного розвитку та торгівлі (березень — грудень 2012), членом Ради НБУ (2007—2014).

Підприємець та олігарх[2][3]: власник кондитерської корпорації Рошен, кількох автомобільних і автобусних заводів, інформаційного П'ятого каналу тощо. Згідно з рейтингом журналу «Фокус» 2016-го року, в списку найбагатших людей України Порошенко змістився з 8-ї на 10-ту сходинку, при цьому його статки оцінені у 589 млн $.[4]

Лауреат Премії України у галузі науки і техніки, заслужений економіст України, Кандидат юридичних наук.
Прапор України синьо-жовтого кольору
Держа́вний пра́пор Украї́ни — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Співвідношення ширини прапора до його довжини 2:3[1].

Жовтий (золотий) і синій кольори використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу.

Починаючи з 16 століття козаки Війська Запорозького використовували в невеликій кількості прапори-хоругви синьо-жовтих барв[2], а вже з 1710-х років синьо-жовті прапори почали переважати серед козацьких хоругв, такі прапори часто виготовляли з синього полотнища із нашитим на ньому лицарем у золотих чи червлених шатах та золотим орнаментом та арматурою.[3]

Сучасний синьо-жовтий прапор був вперше публічно зафіксований 25 червня 1848 року у Львові, який українці Королівства Галичини та Володимирії вивісилии над Львівською ратушею як національний прапор. Саме після цього випадку синьо-жовтий стяг набував все більшої популярності в українців, а після революції 1905 року його почали використовувати і в Наддніпрянській Україні.[4]

У 1917—1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави.

В 1938—1939 роках синьо-жовтий стяг був прапором Карпатської України, в 1941 році — Української Держави.

Надалі, під час окупації України Радянською Росією і аж до 1991 року синьо-жовтий стяг використовувався підпільно, його використання в СРСР каралося ув'язненням на два роки.

1991 року, після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим біколором статус офіційного прапора країни[5][6]. 23 серпня в Україні щорічно відзначають День державного прапора.
Прикрепленное изображение
Перейти в начало страницы
Вставить ник
+Цитировать сообщение

Ответить в данную темуНачать новую тему
3 чел. читают эту тему (гостей: 3, скрытых пользователей: 0)
Пользователей: 0

 



RSS Текстовая версия Сейчас: 23.7.2018, 0:06
Display Pagerank